Не тільки глінтвейн. Гайд гарячими напоями, які зігріють вас цією зимою
З приходом морозів гарячі алкогольні напої стають популярнішими за каву та чай. А деякі заклади навіть на зимовий період змінюють свій формат: наприклад, кафе з морозивом «Умка» на Подолі нещодавно вирішило до весни працювати у форматі глінтвейну.
І в цьому, чесно кажучи, немає нічого дивного. Та чи знаєте ви ще якісь зігрівальні напої, крім гарячого вина зі спеціями? Розповідаємо вам про найпопулярніші гарячі напої, які зігріють вас у холодну пору року.
Глег, він же гльог — прямий нащадок глінтвейну. Гарячий напій з червоного вина з додаванням прянощів з’явився у Швеції та Фінляндії у період пізнього Середньовіччя. Саме тоді у вино низької якости почали додавати корицю, кардамон, гвоздику і апельсинові скориночки, аби хоч якось покращити його дешевий смак. Якщо вірити переказам, у різдвяний вечір 1562 року шведський герцог Юхан III привіз до Фінляндії свою дружину, польську принцесу Катерину Ягеллонську. Катерина тоді так змерзла, що пила те дешеве червоне гаряче вино з корицею для того, щоб зігрітися.
У XVI—XVII століттях вино, приправлене медом і прянощами підігрівали та використовували як зігрівальний напій у холодну пору року. Відпочатку напій називався «хіпокрас». Глегом напій став у Швеції наприкінці XVIII століття, коли вино, змішане з прянощами, нагрівали в спеціальному казані, над яким у ситі поміщали цукрову «голову», поливаючи її невеликою кількістю горілки. Під впливом тепла цукор прогрівався, танув і стікав у напій.
Технологію приготування напою виражає шведське слово «glödga», що в перекладі означає «розжарювати». Звідси, власне, і пішла назва «glödgat vin», тобто «гаряче вино».
А от грог готують на основі рому чи коньяку з додаванням окропу або чаю з цукром, деколи додається лимонний сік. Назва напою походить від прізвиська британського віце-адмірала Едварда Вернона, якого називали Олд Грог (Old Grog). У XVIII столітті до щоденного раціону моряків Британського Королівського флоту входила порція півпінти рому міцністю 80%. Півпінти — це близько 280 мілілітрів. Така кількість алкоголю мала захищати моряків як профілактичний засіб від цинги та інших недуг. Однак, окрім цього, щоденні півпінти рому викликали безліч дисциплінарних проблем і ставали причиною пияцтва матросів.
Аби зменшити вплив алкоголю на моряків, адмірал Вернон наказав роздавати ром тільки розведеним водою і лимонним соком. Вода могла бути холодною або гарячою — залежно від погоди. Спочатку це правило геть не сподобалося матросам. Ще б пак! Кількість напою залишили в розмірі півпінти, однак самого рому в ньому тепер було вдвічі менше. Напій стали називати «ром на трьох водах», або «грог», — власне, через прізвисько Олд Грог, яке мав Едвард Вернон.
У наші часи ром часто замінюють на коньяк, кальвадос та інші міцні напої. Крім того, існує також безліч рецептів безалкогольного грогу.
Напій ег-ног прийшов до нас з Шотландії XIV століття. Мешканці Шотландії дуже любили готувати цей гарячий напій на Різдво, у його складі тоді було лише чотири інгредієнти: яйця, темний ель, мед і прянощі.
Саме слово «ег-ног» пішло від англійських «egg» (яйце) та «nog» (скорочено від «noggin» — невеликий кухоль елю).
Піку популярности ег-ног досягнув у Америці, коли у XIX столітті бармен Джері Томас у своїй знаменитій книжці опублікував кілька рецептів цього коктейлю, де ель замінив на ром і молоко. В інтерпретації Джері цей коктейль готувався без підігріву, і він неодноразово акцентував увагу на тому, що в Шотландії винайшли гарячий напій ег-ног, а от коктейль ег-ног — це заслуга саме американців.
Наразі ег-ног є традиційним різдвяним напоєм у Європі, країнах Південної та Центральної Америки, а також у Сполучених Штатах і Канаді. У французькій частині Канади, до речі, напій має назву «lait de poule», що в перекладі означає «куряче молоко».
А от пунш уперше з’явився в Індії. Напій там мав назву «paantsch», що походить від перського слова «panj», яке у свою чергу означає «п’ять». Саме тому за класичним рецептом пунш готується з п’яти компонентів: гарячої води, вина, рому, цукру і прянощів.
Пити пунш, до речі, можна як холодним, так і гарячим, а готувати — як з алкоголем, так і без.
На початку XVII століття пунш з Індії завезли до Англії моряки Британської Ост-Індської компанії. Оскільки ром став відомий лише наприкінці XVII століття, то відпочатку напій готувався на основі бренді та вина. З часом варіантів приготування пуншу стало дуже багато. Ром можна замінювати будь-яким іншим міцним алкоголем — коньяком, бренді або горілкою. Пити пунш, до речі, можна як холодним, так і гарячим, а готувати — як з алкоголем, так і без. Головною умовою для всіх пуншів є те, що до їхнього складу має входити фруктовий сік.
Збитень — не такий популярний напій, проте не менш смачний. Цей старовинний східно-слов’янський напій колись готували з меду, прянощів та запашних трав. Існує думка, що назва цього напою походить від дієслова «збивати», оскільки найчастіше його готували у двох окремих посудинах. В одній настоювали мед, а в іншій — трави, і безпосередньо перед вживанням їхній вміст змішували — «збивали».
Збитень був дуже популярний у Середньовіччі, досить поширений до Жовтневого перевороту, проте в сучасній кулінарії маловживаний.
Найбільш давній опис приготування збитню наведений у «Домострої» XVI століття. Готували тоді його в самоварах, а вживали його як прості люди, так і представники панства, хоча вищі верстви населення використовували для збитню більш вишукані складові — наприклад, імпортовані прянощі.
Основою для збитня завжди слугували вода і мед, натомість склад прянощів і запашних трав був несталим. У найдавніших рецептах використовували місцеві трави: звіробій, шавлію, березове листя, липовий цвіт, коріння лепехи, м’яту. Коли з Європи почали завозити більш вишукані прянощі — коріандр, імбир, корицю, бадьян, гвоздику, кардамон — саме вони стали основою для найпопулярніших рецептів збитню. Усі ці спеції у поєднанні з медом створювали солодку смакову гаму. Однак існували й менш поширені рецепти збітню з насиченішим гострим смаком: із додаванням лаврового листа, стручкового або чорного перцю, хрону або редьки.
Для продажу збитню влаштовували стаціонарні «збитні курені», які розташовувалися в багатолюдних місцях. Роль прилавка грало велике вікно, пробите в стіні будинку. Окрім стаціонарних торговельних точок, продажем збитню часто займалися збитенщики, які носили місткості з гарячим напоєм на спині і розливали його перехожим.
Масове споживання збитня згасло після Жовтневого перевороту, обумовлене нестачею імпортних прянощів, загальним занепадом споживчої культури та поширенням інших зігрівальних напоїв. З 1990-х років робилися спроби відродити виробництво й споживання збитню, втім, вони не мали великих успіхів.
А от популярний глінтвейн прийшов до нас із Німеччини. Хоча перші рецепти близького до глінтвейну напою були відомі ще у Стародавньому Римі: тоді вино змішували з прянощами, але не нагрівали. Саме гаряче вино з’явилося в часи середньовіччя в країнах Північної Європи, Британії й Скандинавії. Напій виготовлявся на основі бордо або іншого червоного вина з додаванням трави калган.
Саме слово «глінтвейн» пішло від німецької назви «Glühwein», яка походить від словосполучення «glühender wein» («полум’яне вино»). В українську мову це слово могло потрапити через польське посередництво, оскільки в поляків колись теж існувало слово «glintwejn» (також «glintwajn», «gliwajn»), завезене з Німеччини студентами. Сучасною польською цей напій називається «grzane wino» або «grzaniec» (ґжанєц).
Про те, як приготувати гарячі напої вдома, ми вам вже розповідали: рецепти глінтвейну можна подивитися тут і тут. Рецепт грогу можна почитати тут. А рецепти ег-ногу, гльогу та пряного пуншу читайте тут.
