Ні, це зовсім не круто. Як (і чому) романтизують розлади та залежність
«Тобі треба приймати наркотики», – років п’ять тому заявила мені подруга. «Ні, справді, – продовжувала вона, – ти ж малюєш, уяви, які б картини ти писала б під наркотиками».
Наркотики я так і не спробувала і, якщо чесно, не збираюся. У мене є побутові залежності, але їх, на мою думку, не варто порівнювати з, наприклад, героїновою, коли людина поступово втрачає здатність радіти будь-чому, а сенс життя зводиться до пошуку необхідної дози. Легкі наркотики мене теж цікавлять лише теоретично: я читаю матеріали про їхню дію, але перевіряти на собі не хочу. «Чиста» свідомість мене завжди приваблювала більше.
Прагнення до «чистої» свідомости поділяє мій знайомий художник з Німеччини. Хоча він зізнався, що колись кілька разів пробував малювати під наркотиками.
«Мені не вкатило, – підбив він підсумки. – На чисту голову – без алкоголю та наркотиків – малювати значно краще».
Алкоголь і наркотики, які викликають не лише психологічну, а й конкретну фізіологічну залежність, прийнято вважати ледве не невід’ємними супутниками творчих людей. Це одна з причин романтизації залежностей – асоціація з мистецтвом, чутливістю, іншим відчуттям реальності.
З’ясовуємо детальніше, як люди романтизують розлади та залежності і чому цього робити точно не треба.
Романтизація залежностей та розладів
У багатьох письменників/-ць, художників/-ць, музикантів/-ток справді була/є алкогольна чи наркотична залежність. Та її хибно пов’язують зі злетами: саме по собі вживання алкоголю чи наркотиків не дарує талантів, під їхньою дією людина, яка не вміє малювати/грати на барабанах, не стане художником/-цею чи барабанщиком/-цею. Інше хибне уявлення: обдарований/-а митець/мисткиня рано чи пізно починає пити чи вживати наркотики. Формування залежности в цьому випадку також пов’язують з творчістю, талановитістю, непересічністю. Про наслідки не те що забувають – їх скоріше вважають побічним ефектом, висуваючи на перше місце все ж творчість та насичене життя.
Наркотики та алкоголь справді завжди були невід’ємною частиною богемних кіл: багато людей з творчої тусовки пили, курили марихуану, вживали ЛСД, кокаїн, героїн. Та так само випивка і наркотики розповсюджувалися серед маргіналів, бездомних тощо. Правда, бездомних наркоманів чи алкоголіків не романтизували – зі зрозумілих причин. На них не хотілося бути схожим, на відміну від музикантів/-ток та художників/-ць. Захоплення чужим талантом та славою породжує бажання наслідувати – все хороше та погане, зокрема й звички, звеличувати це погане, робити з нього культ.
Наркотики та розлади нерідко йшли пліч-о-пліч. У дев’яності модним був «героїновий шик»: худоба, бліда шкіра, кола під очима. Він виник саме через розповсюдження героїну: тоді наркотик так часто приймали, що наслідки його вживання стали цілим модним напрямком. Після смерті фотографа Давіде Сорренті, який популяризував героїновий шик (помер саме від передозування) тренд почав сходити на «ні».
Та в нульових повернулася романтизація тонких, майже невагомих дівчат і хлопців. Щоправда, худоба була наслідком не героїну, а голодування. У соцмережах харчові розлади підтримувалися: на тематичних сторінках людей, які майже не їдять, доводячи себе до виснаження, називали «метеликами» та іншими приємними словами. На противагу невагомості та голоду була їжа – її окреслювали як ворога, який заважає жити, від якого люди залежні та набирають зайву вагу. Худоба асоціювалася з аристократизмом, витонченістю, силою волі (не їсти, коли навколо так багато вуглеводних спокус – випробування), красою. Повних людей у спільнотах стигматизували, не добираючи слів: їх обзивали, звинувачуючи у слабовольності, залежності від їжі, ненаситності тощо.
Романтизувалася не лише худоба, а і те, що до неї призводить – голодування, навмисно викликана блювота, харчові розлади. Анорексію в тематичних спільнотах називали «Аною», присвячували їй вірші та малюнки, чекали, доки «Ана» прийде. Мода почала проходити після смертей її найпалкіших послідовниць, після інформування про хвороби, які викликає голодування. Культ невагомого, майже прозорого тіла поступово змінився іншим трендом – правильним харчуванням і підтягнутим тілом.
Незважаючи на «моду на здоров’я», люди не відмовляються від шкідливих звичок. Краса в багатьох досі асоціюється з худобою, творчість – з випивкою, геніальність – зі вживанням наркотиків. Паралелі проводити можна: справді є винаходи, які були зроблені під дією наркотичних речовин, пісні та картини, написані, коли митець/мисткиня пив/-ла чи вживала наркотики. Так само романтизують і розлади: вони теж асоціюються з геніальністю, «несхожістю» на інших, унікальністю, певною обраністю. Та багато з людей, які приписують собі депресію або спеціально доводять до виснаження, не до кінця розуміють, яке страждання приносять розлади і їй, і нерідко – її близьким.
Що насправді приховують залежності?
Залежність для багатьох ставала причиною «падіння»: у сумнозвісному «Клубі 27» (знаменитості, які померли у 27 років) є немало людей, які зловживали алкоголем та наркотиками. Джимі Хендрікс захлинувся власною блювотою, змішався амфетамін та снодійне. Джим Моррісон зробив собі «золотий укол» героїну та помер сидячи в гарячій ванні – його знайшла подружка Памела Курсон. Дженіс Джоплін також пішла із життя через передозування героїном (хоча існує версія, що її все ж вбили). Емі Вайнхаус, яка довгі роки боролася з алкогольною та токсичною залежністю, померла після того, як випила кілька пляшок горілки.
Інші культові знаменитості, які вживали наркотики, також щасливішими не ставали. Курт Кобейн «згорів» буквально за кілька років вживання героїну – слава, яка на нього навалилася, та залежність від наркотиків підштовхнули його до самогубства. Дружина Кобейна, музикантка Кортні Лав, ледь не втратила батьківські права через наркозалежність, вона також намагалася накласти на себе руки та мала ще безліч проблем з поліцією через наркотики. Вокаліст Sex Pistols Сід Вішес разом зі своєю подружкою Ненсі Спанджен прийняв героїн і після забуття знайшов кохану у ванній – зарізану його ножем. Сід нічого не пам’ятав, та свою провину заперечував. Незабаром після того, як Вішес вийшов з в’язниці під заставу, він помер від передозування героїном – у 21 рік.
Акторка Еді Седжвик померла у 28 років від передозування барбітуратами, які вона змішала з алкоголем. Художник Браян Льюїс Сондерс, який прославився автопортретами, намальованими в стані наркотичного сп’яніння, невиправно пошкодив собі мозок, а після прийому однієї з речовин на місяць втратив зір. Актор Рівер Фенікс, старший брат Хоакіна Фенікса, пішов із життя у 23, прийнявши одночасно героїн та кокаїн. Співак Принс заглушав біль у тазобедренному суглобі фентанілом, від чого і помер. У крові померлої акторки Керрі Фішер знайшли сліди трьох наркотиків – кокаїну, героїну та МДМА. Співачку Вітні Х’юстон згубила пристрасть до кокаїну. Письменник Едгар Алан По був запойним алкоголіком і помер від спиртного. Актор Хіт Леджер прийняв велику дозу барбітуратів і Оскар за роль Джокера отримав вже посмертно.
У цьому переліку є ще багато імен. Це – зворотний, темний бік залежностей, те, що теж намагаються романтизувати. Та смерть від передозування неромантична – вона насправді доволі прозаїчна. Якщо вживати наркотики, рок-зіркою чи всесвітньо відомим письменником не станеш – більша вірогідність, що однаковим буде лише фінал життя.
